Нетопир - Страница 24

Десь шуміла вода. Харрі нахилився понюхати її подушку. На ній лежало щупальце медузи — чи то був довгий рудий волос? Йому згадалася фраза із спортивної рубрики газети «Даґбладе»: «Ерланд Юнсен, футбольний клуб „Мосс“, — відомий своїм рудим волоссям і „довгими“ м’ячами».

Потім Харрі раптом зрозумів, як він себе почуває. Легко. Легко, як пір’їнка. Так легко, що він злякався, що його підхопить вітерцем і понесе у вікно і він літатиме над ранковою метушнею Сіднея зовсім без одягу. Потім він прийшов до висновку, що відчуває таку легкість через те, що за ніч вивів з організму багато рідини і, напевно, скинув зо два кілограми.

«Харрі Холе, поліція Осло, — відомий своїми дурнуватими ідеями і порожніми кулями».

— Förlåt?

Бірґіта стояла посеред кімнати в якомусь жахливому халаті і з рушником, зав’язаним на голові.

— Доброго ранку, о вільна красуне! А я ось дивився на портрет Примхливого короля на тій он стіні. Тобі не здається, що він віддав би все, аби тільки бути селянином і длубатися у землі? Судячи з виду — так.

Вона поглянула на фотографію.

— Не всім пощастило знайти правильне місце в житті. Ось, наприклад, тобі, a, snutjävel?

Вона сіла на ліжко поряд з ним.

— Важке питання спозарання. Але могла б ти, перш ніж я відповім, скинути із себе цей халат? Просто мені здається, він входить до десятки найстрашніших речей, які я бачив.

Бірґіта розсміялася.

— Я називаю його: «erotik-dödaren». Він буває потрібний, коли чоловіки починають занадто набридати.

— А ти довідувалась, як називається цей колір? Може, це нове слово, невідома досі біла пляма на палітрі, між зеленим і рудим.

— Не ухиляйся од відповіді, norrbagga! — Вона вдарила його по голові подушкою, але після недовгої вовтузні виявилася переможеною.

Не відпускаючи рук, Харрі нахилився і зубами знайшов пояс халата. Зрозумівши його наміри, Бірґіта скрикнула і садонула йому коліном у підборіддя. Харрі охнув і осів на ліжко. Бірґіта швидко притиснула його руки коліньми.

— Відповідай!

— Добре, добре, здаюся. Так, я знайшов своє місце в житті. Я найкращий snutjavel з усіх, кого ти бачила. Так, я б краще обіймав маленьких пустух, ніж длубатися в землі або виходити на балкон, щоб помахати ручкою натовпу. Так, так, я знаю — це збочення.

Бірґіта поцілувала його в губи.

— Могла б і зуби почистити, — процідив Харрі.

І коли вона невимушено закинула голову і розсміялася, Харрі не пропустив цієї нагоди. Швидко скинувши голову, він схопив зубами пояс і потягнув. Халат зсунувся, Харрі підняв коліна, Бірґіта опинилася зверху на ньому. Її шкіра була теплою і трохи вологою після душу.

— Поліція! — закричала вона, обвиваючи його ногами.

Харрі відчув, як пульсує все його тіло.

— Ґвалтують! — прошепотіла вона і вкусила його за вухо.

А потім вони лежали і разом дивилися в стелю.

— Я б хотіла… — почала Бірґіта.

— Чого?

— Та ні, нічого.

Вони встали і почали одягатися. Поглянувши на годинник, Харрі зрозумів, що запізнився на ранкову нараду. Він зупинився біля дверей і пригорнув її.

— Здається, я знаю, чого б ти хотіла, — сказав Харрі. — Ти б хотіла, щоб я що-небудь розповів про себе.

Бірґіта поклала голову йому на плече:

— Я знаю, тобі це не подобається. У мене таке відчуття, ніби з тебе все доводиться обценьками витягувати. Що твоя мати була добра і розумна жінка, напівсаамка, і що вона померла шість років тому. Що твій батько читає лекції в університеті і, хоча йому не подобається, чим ти займаєшся, ніколи тобі про це не говорить. І що людина, яку ти кохаєш над усе на світі — твоя сестра, — «зовсім трохи» страждає на синдром Дауна. Ось що мені хочеться дізнаватися про тебе. Але мені важливо, щоб ти сам хотів мені про це розповідати.

Харрі погладив її по шиї:

— Тобі хочеться дізнатися щось серйозне? Яку-небудь таємницю? — Вона кивнула. — Але таємниці зв’язують людей, — прошепотів він їй на вухо. — А це не завжди те, що потрібно.

Вони стояли в коридорі і мовчали. Харрі затримав подих.

— Усе моє життя мене оточували люблячі люди. Я мав усе, про що просив. Коротше, незрозуміло, чому я став таким, яким став…

Подув вітру з вікна погладив Харрі по волоссю так легко і м’яко, що він мимоволі заплющив очі.

— …Алкоголіком.

Він сказав це твердо і, напевно, голосніше, ніж слід. Бірґіта пригорнулася до нього.

— У Норвегії не так-то легко вилетіти з державної служби. Можна бути некомпетентним — це нічого; неробою — дурниці; начальство можна взагалі обкладати словами — байдуже. Загалом, що хочеш, те й роби: закон захищає тебе в усіх випадках. Окрім пияцтва. Двічі заявишся на роботу в нетверезому стані — вилетиш зразу. А свого часу було легше полічити дні, коли я приходив на роботу тверезим.

Він відпустив Бірґіту від себе і заглянув їй у лице — йому було важливо побачити її реакцію. Потім знову пригорнув її до себе.

— Так чи інак, але я якось жив. Ті, хто про щось здогадувався, вважали за краще дивитися крізь пальці. Напевно, їм слід було на мене донести, але в поліції своя кругова порука.

Якось увечері ми з товаришем їхали на Холменколлен, щоб поставити пару питань одному хлопцю у справі про наркотики і вбивство. Ми його ні в чому навіть не підозрювали, але коли, подзвонивши в двері, побачили, як він на скаженій швидкості виїжджає з гаража, вскочили в машину і почали переслідування. Включили «мигалку» і помчали на ста десяти по Серкедалсвеєну. Машину трохи заносило. Разів зо два ми чіплялися за край хідника. Мій товариш хотів був сам сісти за кермо. Але я був такий захоплений переслідуванням, що тільки відмахувався.