Нетопир - Страница 38

— Від кам’яного віку до наших днів за десять секунд, — прошепотів Харрі.

Вони перекинулися кількома словами із загіпсованим Ендрю, але той був у поганому гуморі і через п’ять хвилин попросив їх забиратися під три чорти. Поверхом вище в окремій палаті лежав той парубок з ножем. З рукою на перев’язі і набряками на обличчі, він дивився на Харрі так само ображено, як і учора ввечері.

— Що тобі треба, чортів коп? — простогнав він.

Харрі сів на стілець біля ліжка.

— Дізнатися, чи давав Еванс Вайт розпорядження вбити Інґер Холтер, кому він його давав і чому.

Хлопець на ліжку спробував розсміятися, але замість цього зайшовся кашлем.

— Не знаю, про що ти говориш, копе, і думаю, ти сам цього не знаєш.

— Як плече? — спитався Харрі.

Очі людини на ліжку стали вилазити з орбіт.

— Тільки попро…

Харрі дістав з кишені шпажку. На лобі у людини на ліжку набрякла синя вена.

— Жартуєш, копе?

Харрі нічого не відповів.

— Ти що, схибнувся? Гадаєш, це тобі мине безкарно? Та якщо на моєму тілі знайдуть хоч подряпину після того, як ви підете, тебе миттю викинуть з твоєї поганої роботи!

Його голос зірвався на писк.

Харрі підніс вказівний палець до його губ.

— Тихше, тихше! Ти бачиш он того великого бритоголового дядька біля дверей? Може, так з вигляду і не скажеш, але він кузен того, кому ви вчора проламали битою череп. Він дуже просив мене взяти його сьогодні з собою. І зараз він заклеїть тобі рот і тебе триматиме, а я розв’яжу цей бинт і встромлю оцю гарненьку штучку туди, де сліду від неї не залишиться. Тому що він залишився ще з минулого разу, пам'ятаєш?

Харрі акуратно взяв його за праве плече. З очей співрозмовника бризнули сльози, а тіло затіпалося як у лихоманці. Погляд перебігав з Харрі на Леб’є. Людська натура — воістину дрімучий ліс, але коли людина на ліжку відкрила рота, Харрі здалося, що він побачив у цьому лісі стежку.

— Все, що ви можете мені зробити, не страшніше за те, що зробить зі мною Еванс Вайт, якщо довідається, що я на нього стукаю. — Очевидно, так воно й було. — Я знаю і ви знаєте, що навіть якби я мав що розповісти, я б усе одно мовчав. Отож починайте. Але спочатку дайте мені сказати: ви шукаєте не там! Їй-богу, не там!

Харрі поглянув на Леб’є. Той злегка похитав головою. Харрі на секунду задумався, потім устав і поклав шпажку на стіл.

— Видужуй, — сказав він.

— Hasta la vista, — відповіла людина на ліжку і прицілилася в нього вказівним пальцем.

Черговий адміністратор в готелі передав Харрі повідомлення. Той відразу впізнав номер дільниці і зателефонував зі свого номера. Відповів Юн Суе.

— Ми ще раз проглянули всі дані, — сказав він. — І зробили детальнішу перевірку. Частина даних була вилучена з архівів через три роки після скоєння злочинів. Згідно із законом не можна зберігати застарілі відомості. Але що стосується сексуальних злочинів… на цей випадок у нас є свій, неофіційний архів. І я з’ясував дещо цікавеньке.

— І що ж?

— Офіційно Хантер Робертсон, власник будинку, де жила Інґер Холтер, чистий перед законом. Але якщо приглянутися ближче, з’ясовується, що його двічі штрафували за ексгібіціонізм. Цинічний ексгібіціонізм.

Харрі спробував уявити собі нецинічний ексгібіціонізм.

— Наскільки цинічний?

— Збудження своїх статевих органів у громадському місці. Звичайно, це ще нічого не означає, але це не все. Леб’є поїхав до нього, але вдома нікого не виявилося — лише злюща псина, яка вила за дверима. Поки він там стояв, підійшов сусід. З’ясувалося, що він домовився з Робертсоном по середах годувати і вигулювати його псину. У нього був і ключ від дверей. Ясна річ, Леб’є запитав, чи не вигулював він її перед тим, як знайшли тіло Інґер Холтер. Той відповів, що так, вигулював.

— І що?

— Раніше Робертсон заявляв, що увечері, напередодні того дня, коли знайшли Інґер, він був удома сам. Я вирішив, що тобі буде цікаво це довідатись.

Харрі відчув, як прискорюється пульс.

— Ваші подальші дії?

— Відправимо по нього поліцейську машину — забрати його, а то рано-вранці він піде на роботу.

— Гм. А де і коли він коїв свої злочинства?

— Секундочку. Здається, в якомусь парку. Ось. Написано «Ґрін-парк». Це маленький…

— Я знаю. — Харрі швидко мізкував. — Мабуть, доведеться прогулятися. Дехто, схоже, там днюють і ночують. Може, вони що й знають?

Юн продиктував дати актів ексгібіціонізму, і Харрі записав їх у свій маленький чорний «Альманах ощадних банків Скандинавії» — батьків дарунок на Різдво.

— До речі, Юне, просто задля цікавості: що означає «нецинічний ексгібіціонізм»?

— Це коли п’яний вісімнадцятилітній хлопак показує дупу поліцейському патрулю в день Конституції Норвегії.

Харрі похлинувся від здивування.

Зі слухавки донеслося Юнове хихикання.

— Але як?.. — почав Харрі.

— Чого тільки не довідаєшся, коли у тебе є два паролі, а в сусідньому кабінеті сидить данець. — Юн весело розсміявся.

Харрі відчув, що його кинуло в жар.

— Усе гаразд? — Юн, здається, був занепокоєний, чи не зайшов він надто далеко. — Більше ніхто не знає.

Його голос здавався таким нещасним, що Харрі не наважився розізлитися.

— У тому патрулі була одна жінка, — сказав він. — Їй сподобався мій зад.

Юн полегшено розсміявся.

Фотоелементи в парку вирішили, що вже досить темно, і ліхтарі увімкнулись, коли Харрі підійшов до лавки. Людину, що сиділа на ній, він упізнав одразу.

— Добрий вечір.