Нетопир - Страница 42

— Досить! — обірвав його Харрі. — До чого ця розмова?

— Ти запитуєш про те, що тебе цікавить, красунчику, — Отто поклав долоню йому на руку. — Може, одного дня твоя цікавість переросте в щось іще?

Харрі відчув, як палають вуха. Він тихо вилаяв цього клоуна-педераста, який примусив його, дорослого хлопчика, червоніти.

— Давай поб'ємося об заклад, милий і вульгарний. — Очі Отто весело заблищали. — Ставлю сто доларів, що ще до твого від’їзду до Норвегії твоя м’яка тонка ручка пеститиме мої найінтимніші місця. Згода?

Отто потис Харрі руку і радісно верескнув, побачивши його побуряковіле обличчя.

— Якщо ти дуже хочеш розстатися з грошима, то згода, — відповів Харрі. — Але ж у тебе, здається, нещасливе кохання, Отто? Може, тобі краще сидіти вдома і думати про щось інше, а не спокушати нормальних хлопчиків?

Він одразу й пошкодував про свої слова. Але йому ніколи не вдавалося тримати себе в руках, коли з нього потішалися.

Отто відпустив руку й ображено поглянув на нього.

— Вибач, не бери в голову, — сказав Харрі.

Отто знизав плечима:

— У справі щось з’ясувалося?

— Ні, — Харрі був радий змінити тему. — Можливо, колом її знайомих не обійтися. До речі, ти був з нею знайомий?

— Усі, хто тут часто буває, знали Інґер.

— Ви з нею розмовляли?

— М-гу. Іноді перекидалися слівцем. Але, по-моєму, вона була занадто розчепурена.

— Розчепурена?

— Вона задурила голову багатьом відвідувачам. Одягалася визивно, посилала їм довгі погляди й усмішки, щоб отримати чайові якнайбільше. Це може бути небезпечно.

— Хочеш сказати, хтось із відвідувачів міг…

— Я хочу сказати, що, можливо, вам не доведеться далеко ходити, констеблю.

— Тобто?

Отто глянув навколо і допив коктейль.

— Не бери в голову, красунчику. — Він зібрався йти. — А зараз я зроблю, як ти радиш. Піду додому думати про щось інше. Те, що лікар прописав.

Отто махнув рукою одному з хлопчиків у боа, той підійшов і простягнув йому сигарету.

— Не забудь про мою виставу! — гукнув Отто, йдучи.

«Олбері» був напхом напханий. Харрі тихо сидів і дивився, як працює Бірґіта. Він слідкував за її рухами: за тим, як руки швидко наливають пиво, перелічують гроші і змішують коктейлі, як вона повертається, які відточені її рухи — від бочівки з пивом до стійки і каси. Він дивився, як волосся збивається їй на обличчя, як вона швидко поправляє його. Як її погляд ковзає по обличчях у пошуках нових відвідувачів — і Харрі.

Ластовинчате обличчя прояснилося, і він відчув, як швидко і радісно забилося серце.

— Тільки що прийшов друг Ендрю, — сказала вона, підійшовши до Харрі. — Він відвідав його в лікарні і переказує від нього привіт. До речі, запитував тебе. Гадаю, він поки за своїм столиком. Так, він там.

Харрі поглянув туди, куди вона показала, і відразу ж упізнав вродливого чорношкірого хлопця. Це був Тувумба, боксер. Харрі підійшов до нього.

— Не заважатиму? — Відповіддю була широка посмішка.

— Ні в якому разі. Сідай. Адже я прийшов побачитися із давнім знайомим.

Харрі сів.

І Робін Тувумба на прізвисько Муррі посміхався й далі. Незрозуміло чому повисла ніякова пауза. З тих, які ніхто не хоче визнавати ніяковими, хоча це саме так. Харрі захотілося чимось її заповнити:

— Сьогодні розмовляв з людиною-вороном. Не знав, що ваші племена так називаються. А ти з якого?

Тувумба здивовано поглянув на нього:

— Я тебе не розумію, Харрі. Я з Квінсленда.

Харрі зрозумів, наскільки безглуздо прозвучало його питання.

— Вибач, я щось не те запитав. Очевидно, сьогодні я швидше говорю, ніж думаю. Я не хотів… адже я дуже погано знаю вашу культуру. Думав, може, ви всі належите до якихось конкретних племен… чи щось подібне.

Тувумба поплескав Харрі по плечу.

— Розслабся, Харрі. Посмішив мене, і досить, — сказав Тувумба. — Чого ще від тебе чекати? У тобі ж самі забобони.

— Забобони? — У Харрі почало прокидатися роздратування. — Хіба я сказав щось…

— Річ не в тім, що ти сказав, — відповів Тувумба. — Річ у тім, чого ти підсвідомо чекаєш' від мене. Тобі здається, що ти бовкнув щось не те, і ти вже думаєш, що я ображуся, як дитина. Ти навіть не можеш собі уявити, що мені вистачить розуму зробити поправку на те, що ти іноземець. Тебе ж не ображає, що японські туристи нічого не знають про Норвегію? Про те, що вашого короля звуть Гаральд? — Тувумба підморгнув. — І це стосується не лише тебе, Харрі. Білі австралійці самі панічно бояться бовкнути щось не те. Ось парадокс — спочатку вони відібрали в нашого народу гордість, а тепер боятися її образити.

Він зітхнув і повернув до Харрі свої величезні, як дві камбали, білі долоні.

Низький і приємний голос Тувумби звучав на якійсь особливій хвилі, і йому не доводилося перекрикувати шум навколо.

— Розкажи мені краще про Норвегію, Харрі. Я читав, що там дуже красиво. І холодно.

Харрі почав розповідати. Про гори й фіорди. І про людей, що живуть між ними. Про унії та пригноблення, про Ібсена, Нансена і Ґріґа. Про північну країну, що проводить начебто далекоглядну і розумну політику, а насправді все більше нагадує бананову республіку. Країну, в якої знайшовся ліс і вихід до моря, коли британцям і голландцям виявилася потрібна деревина, знайшлися порожисті річки, коли дізналися про ціну електроенергії, і де врешті-решт відкрили нафту прямо у себе під носом.

— Ми ніколи не випускали ні машин типу «вольво», ані пива типу «Туборґ», — говорив Харрі. — Ми просто не замислюючись розпродавали свою природу. Ні додати ні відняти народ із золотим волоссям на дупі, — Харрі навіть не намагався підібрати відповідної англійської ідіоми.