Нетопир - Страница 44

Потім він перестав виїжджати в турне. Говорили, що він ударився в горілку, а після турне по західному узбережжю його попросили піти з команди Чайверса — очевидно, за те, що він надто грубо повівся з двома новачками. Потім Ендрю зник. Неясно, чим він займався, але років зо два він роз’їжджав по Австралії без якоїсь певної мети. Потім знову вступив до університету.

— Більше він не боксував? — запитав Харрі.

— Ні, — відповів Тувумба.

— А що було далі?

— Ну-у, — Тувумба жестом попросив принести йому рахунок. — Цього разу в Ендрю було більше бажання вчитися, тому й результати спочатку були кращі. Але втрутилися сімдесяті: рух хіпі, вечірки, вільне кохання, може, іноді й наркотики. Наркотики не допомагають досягти чогось у житті. Тому іспити він складав абияк.

Харрі посміхнувся про себе.

— Та одного дня Ендрю прокинувся, побачив себе у дзеркалі і вжахнувся. З глибокого похмілля, під оком — синець, що не знати звідки взявся, уже за тридцять, а нормальної освіти так і не здобув, плюс до всього — з’являлася залежність від певних хімічних речовин. За спиною — зруйнована кар’єра боксера, а попереду, м’яко кажучи, неясне майбутнє. Що ще залишається робити? Лише йти до поліцейської академії.

Харрі розреготався.

— Це все слова самого Ендрю, — сказав Тувумба. — Незважаючи на особисту справу і вік, його прийняли. Можливо, тому, що властям потрібно було більше аборигенів у поліції. Тож Ендрю постригся, вийняв сережку з вуха і зав’язав з наркотиками. Решту ти знаєш. Звичайно, кар’єрні перспективи так собі, але він все одно вважається одним з кращих сищиків сіднейської поліції.

— Це теж його слова?

— Авжеж, — розсміявся Тувумба.

Гей-шоу в барі добігало кінця під переможні звуки пісні «Y.М.С.А.» у виконанні групи «Віллідж Піпл».

— Багато ж ти знаєш про Ендрю, — зауважив Харрі.

— Він замінив мені батька, — відповів Тувумба. — Коли я їхав у Сідней, то просто хотів одірватися від домівки. Ендрю буквально підібрав мене на вулиці, як і кількох інших хлопчаків. Почав нас тренувати, допоміг вступити до університету.

— Та ну! Ще один боксер з університетською освітою?

— Англійська й історія. Колись я вчитиму моїх одноплемінників, — гордо і впевнено сказав Тувумба.

— А поки б’єшся з п’яними моряками і сільськими силачами?

Тувумба посміхнувся.

— На цьому світі для будь-якого починання потрібний стартовий капітал. Я не створюю собі ілюзій — учителі багато не заробляють. Але я боксую не тільки з аматорами — цього року подав заявку на чемпіонат Австралії.

— Щоб здобути титул, який не дістався Ендрю?

Тувумба підняв келих.

— Можливо.

Шоу закінчилося, бар почав порожніти. Бірґіта сказала, що має сюрприз для Харрі, і він чекав, коли бар нарешті зачинять.

Тувумба все не йшов. Він уже давно розплатився і тепер просто вертів у руках келих. Харрі раптом здалося, що Тувумбі щось потрібно, що він прийшов сюди не просто розповісти давню історію.

— Як там ваша справа, Харрі? Посувається?

— Не знаю, — чесно відповів Харрі. — Іноді здається, що нічого не видно, бо шукаєш з біноклем те, що у тебе під носом.

— Або дивишся не в тому напрямі.

Харрі поглянув на нього і допив свій сік.

— Мені час, Харрі. Але напослідок я розповім тобі історію, яка, можливо, заповнить прогалини у твоїх знаннях про нашу культуру. Ти чув про чорну змію?

Харрі кивнув. Він десь читав, що, перш ніж їхати до Австралії, потрібно привчити себе до отрути чорної змії — не дуже великої, але дуже отруйної.

— Це все правильно. Але якщо вірити легенді, так було не завжди. Давним-давно, у казкові часи, у чорної змії не було отрути. А от ящірка ігуана була отруйною, до того ж набагато більше, ніж зараз. Вона поїдала людей і тварин, і одного дня Кенгуру скликав усіх звірів на раду, щоб вирішити, як зупинити ненаситного вбивцю Мунґунґалі — вождя всіх ігуан. І зробити це зголосилася Оуюбулуй, безстрашна чорна змійка.

Тувумба сидів, трохи відхилившись на спинку стільця, і говорив тихо і спокійно, не зводячи очей з Харрі.

— Решта звірів посміялися з неї і сказали, що для того, щоб перемогти Мунґунґалі, потрібний хто-небудь більший і сильніший.

«Почекайте, ось побачите», — з цими словами Оуюбулуй поповзла в лігво вождя ігуан. Привітавши величезне чудовисько, вона сказала, що вона всього лише маленька і несмачна змійка, яка шукає, де б сховатися від злих і недобрих звірів.

«Головне — не заважай мені, бо сама пошкодуєш», — відповів Мунґунґалі і більше не звертав на неї уваги.

На ранок Мунґунґалі вирушив на полювання, а Оуюбулуй тихо поповзла за ним. Біля багаття сидів мандрівник. Він і оком не змигнув, як Мунґунґалі стрибнув на нього й одним ударом пробив йому голову. Потім вождь ігуан закинув здобич на спину і потягнув у лігво. У лігві він відклав мішок з отрутою набік і почав жерти свіжу чоловічину. Блискавкою кинулася Оуюбулуй до мішка, схопила його і зникла в кущах. Мунґунґалі погнався за нею, але не зміг знайти маленької змії. Коли Оуюбулуй повернулася, звірі як і раніше сиділи і радилися.

«Дивіться!» — гукнула чорна змія і широко розкрила пащу, аби всім було видно мішок з отрутою. Звірі, скупчившись довкола, почали дякувати їй за те, що вона врятувала їх від Мунґунґалі. Коли всі розійшлися, до Оуюбулуй підійшов Кенгуру і сказав, що потрібно викинути отруту в річку, щоб усім у майбутньому жилося спокійно. У відповідь Оуюбулуй укусила Кенгуру, і той, паралізований, упав на землю.

«Ви завжди ставилися до мене зневажливо, тепер моя черга, — сказала Оуюбулуй помираючому Кенгуру. — Поки у мене є ця отрута, ви до мене не підійдете. Інші звірі не знатимуть, що я залишила отруту собі. Хай думають, що я, Оуюбулуй, — їхня рятівниця і захисниця, а я спокійно мститиму вам, одному за одним». — Потім вона скинула Кенгуру в річку, і той потонув. А чорна змія поповзла в кущі. І досі сидить там. У кущах.