Нетопир - Страница 62

Він дивився, як вона підстрибує вгору-вниз. Вона зустріла його погляд і посміхнулася, як людина, що зустрілася з кимось поглядом у трамваї.

Харрі заплющив очі і, слухаючи ритмічне поскрипування ліжка, подумав, що не зовсім врахував дію алкоголю. Він майже нічого не відчував. Сандра невпинно працювала. Думки Харрі сповзли під ковдру, виповзли з ліжка і вилетіли у вікно, до зоряного неба, через океан, до берега, відокремленого від моря білою смужкою.

Спустившись, він зрозумів, що це пляж, а підлетівши ближче, упізнав містечко, в якому бував раніш, і дівчину, що лежала на піску. Вона спала. Він приземлився поряд з нею, тихо, щоб не розбудити її, ліг і заплющив очі. Коли він прокинувся знову, вже вечоріло. Він лежав на пляжі сам. Неподалік, перед фасадами високих готелів на тому боці вулиці, проходжувались люди, яких він, здається, десь бачив. Може, в кіно? Дехто був у темних окулярах і прогулювався з маленькими худими собачками.

Харрі підійшов до води. Він збирався увійти в неї, але побачив, що там повно медуз. Вони злегка гойдалися на хвилях, розкидавши червоні нитки щупалець, і в цьому м’якому желеподібному дзеркалі Харрі розгледів контури облич. Поруч прогримів корабель. Він підходив усе ближче і ближче й раптом розбудив Харрі. Його трясла Сандра.

— Хтось прийшов, — прошепотіла вона.

Харрі почув стукіт у двері.

— Чортів адміністратор! — Він скочив з ліжка і, прикриваючись подушкою, відчинив двері.

На порозі стояла Бірґіта.

— Привіт! — Посмішка її застигла, тільки-но вона побачила його змучене обличчя. — Що з тобою, Харрі? Щось не так?

— Атож, — відповів Харрі. — Не так. — У голові білими спалахами бився пульс. — Чому ти прийшла?

— Мені так і не зателефонували. Я все чекала, потім зателефонувала їм сама — ніхто не відповів. Мабуть, переплутали час і телефонували мені, поки я була на роботі. Літній час і таке інше. Швидше за все, не врахували різницю в поясах. Дуже схоже на тата.

Вона говорила швидко, вдаючи, ніби немає нічого особливого в тому, щоб стояти посеред ночі в готельному коридорі і базікати про дурниці з хлопцем, який, очевидячки, не хоче пускати тебе всередину.

Вони стояли і дивилися одне на одного.

— У тебе в номері хтось є? — запитала вона.

— Так, — голос Харрі прозвучав, ніби хруснула галузка.

— Ти п’яний! — із сльозами на очах вигукнула вона.

— Знаєш, Бірґіто…

Вона штовхнула його в груди, він відступив на кілька кроків, і вона увійшла за ним. Сандра вже надягла спідницю і намагалася взутися в туфлі. Бірґіта скорчилася, ніби від болю в животі.

— You whore!— вигукнула вона.

— Вгадала; — сухо відповіла Сандра.

Вона сприймала усе це з більшим спокоєм, ніж Харрі або Бірґіта, але все одно їй хотілося чимшвидше піти.

— Забирай свої речі і геть звідси! — задихаючись від сліз, крикнула Бірґіта і шпурнула в Сандру її чорною сумочкою.

Сумочка впала на ліжко, з неї випало все, що в ній було. Харрі стояв похитуючись посеред кімнати і з подивом дивився, як із сумки виповз кудлатий пекінес. Поряд з ним валялися зубна щітка, сигарети, ключі, шматок зеленого криптоніту і різнокольорові презервативи. Сандра сумно зітхнула, схопила пекінеса за шкірку і запхнула його назад.

— A nonetas, солоденький? — запитала вона.

Харрі не зрушив з місця. Сандра підібрала його штани і витяглі з них гаманець. Бірґіта сповзла в крісло. Крім її тихих ридань і голосу Сандри, що відлічувала гроші, в кімнаті не лунало жодного звуку.

— I'm outta here, — сказала Сандра із задоволеним виглядом і вийшла.

— Зачекай! — гукнув Харрі, але було пізно. Двері, грюкнувши, зачинились.

— «Зачекай»? — перепитала Бірґіта. — Тобто ти її ще чекаєш? — вигукнула вона, встаючи з крісла. — Козел! Чортів спідничник і п’яниця! Як ти міг…

Харрі спробував був обійняти її, але вона вирвалася. Вони стояли один проти одного, як боксери на рингу. Бірґіта немов упала в транс: засліплені ненавистю очі, перекошений від люті рот. Харрі подумав, що якби в неї в руці був ніж, вона не вагаючись убила б його.

— Бірґіто, я…

— Геть з мого життя! Пий, поки не здохнеш!

Вона крутнулася на каблуках і вибігла геть, хряснувши дверима так, що задвигтіла вся кімната.

Задзвонив телефон. Говорив адміністратор:

— Що відбувається, містере Ховлі? Телефонувала пані із сусіднього номера і…

Харрі поклав слухавку. Він раптом страшенно розлютився, йому захотілося що-небудь знищити. Він схопив із столу пляшку і зібрався шпурнути її об стіну, але в останню мить передумав.

Треба завжди тримати себе в руках, сказав собі Харрі, прикладаючись губами до пляшки.

Дзвякнули ключі. Відчинилися двері, Харрі прокинувся.

— No room service now; please, come back later! — крикнув Харрі в подушку.

— Містере Ховлі, я представляю правління готелю.

Харрі повернувся. У кімнаті стояли двоє в костюмах — на добрячій відстані від ліжка, але з дуже впевненим виглядом. В одному Харрі впізнав учорашнього чергового адміністратора. Другий провадив:

— Ви порушили регламент готелю, шкодую, але вам доведеться покинути його якнайшвидше, містере Ховлі.

— Регламент? — Харрі занудило.

Чоловік у костюмі відкашлявся:

— Ви привели до себе в номер жінку, яку ми… підозрюємо у проституції. Крім того, посеред ночі ви розбудили своєю сваркою півповерху. У нас респектабельний готель, і нічого подібного ми не допустимо, містере Ховлі.

У відповідь Харрі гмикнув і повернувся до них спиною:

— Чудово, представники правління. Я й так сьогодні їду. Дайте спокійно доспати, поки я випишуся.